Шел ночью снег.Был чист он,как невинность.

Шел чинно,тихо сонным мирным  городом…

А где-то под  Донецком  змЕи  вились

И укрывали землю  чёрным пологом…

Две  стороны…два полюса понятий,

Что именуют «черное» и «белое»…

Вчера казалось: все мы,люди, братья…

Сегодня  -  это ангелы и демоны…

И ангелы  -  мирскИе,не безгрешные,

Не пупсики,не белые,не с крыльями…

Но шли туда,где ждали смерти клешни,

Чтоб заслонить нас спинами своими.

И в душах их,что были так обыденны,

Вдруг вспыхнул свет.что ангельского цвета.

И…что-то щелкнуло,и  что-то  им  увиделось

Такое,что на свете грешном  нету :

Та  чистота, та нелюдская  сила,

Что сделала из них всех  - сильных духом…

О,сколько же вас,милые,скосило!!

Земля вам,павшим.пусть же будет пухом!!!

Даруйте силы- сколько есть  вас, высшие! –

Даруйте жизнь -  дарующим свободу!

А тем,кого скосили вражьи выстрелы,-

Лететь легко-легко по небосводу!

Влететь в миры иные,снежно-белые,

Где ни смертей,ни горестей,ни грусти…

Пусть сгинут те,в чьих душах дышат демоны!

А лучшим -  там,вверху,грехи отпустят…

Танцюймо під дощем,танцюємо під бурю,

Під  громи і під  блискавки  небес!

Ідемо уперед. Хай буде те,що буде,

Нехай хоч гори,ліс  ворожих веж!

Наперетин  вітрам,усупереч всім  грозам,

Всім  градам руським, всім смертям війни.

Не зломлять – ні вогонь,ні посухи, морози.

В нас – КІБОРГИ!  В нас – кращії  сини

І матері, і дочки молодії,

Все кращеє прокинулося в нас.

Хай «ватники» кричать,що кращая – Росія,

Нехай з рук видирають щастя шанс,

Нехай  плюють,клюють і  косять злії сили.

Росіє,ми під бурею  -  встоїм!

Геть звідси! Ми до себе  -  не просили!

Ми просто – не поступимось своїм!

Ти руки відітнеш – удержимо зубами!

Усім ти серце нам – не  розірвеш.

Серед громів і  бур…та сонце буде з нами!

Всю нечисть ми відкинемо в кювет.

Й веселка  розцвіте, і небо зголубіє,

І парою – розвіються  дощі.

То ж ти не пнись,поганськая Росіє!

А ми – із   бурь -  у завтра всі мерщій!

Ніч…Знову ніч прийшла безсонна…

Думки не хочуть спочивати…

В молочнім мороці бездоннім

Зірки десь тануть…Так сховатись

Кудись собі ж би…І не бачить,

Не чути в глухоті туманній

Отих всіх бід   і  війн,і плачів,

Що душу держать у дурмані…

Отрут,що ллють на серце  яду,

І крадуть сон…І спокій  гине…

Як вОрони,думки обсядуть,

І подих в чорноті застигне.

І гніт на душу,й чорний морок…

Аби ж з тим мороком  розстатись!

Сповинь,мій сон, у сіті з шворок

Й зведи усі страхи до страти.

Нехай у прірві ночі згине

Усе гнітюче  і  погане,

І пташка сну крилом  сповине…

Даруй вколисаних співанок,

Як ті зірки,як світлі мрії…

Проблеми -  знаю я!  - не зникнуть.

Але ж…болота  ті  ціпкії

Нехай хоч уві сні застигнуть.

Заколисай  туманом  млілим,

Засповивай в нічну знемогу…

Щоб сон спокійний,ніжний,милий

Знайшов до душеньки дорогу.

Щоби постіль  йому  м’якенька,

До ладу ковдри і подушки…

Стань,ніченько,мені  -  рідненька,

Щоб  -  не навпроти,а в подружки…

Я знаю,прИйдешній  світанок

Нам мир  іще  не  подарує…

То хоч ілюзію,до ранку…

Хай сон гарнесенько змалює

Пастельно-ніжнії  походи

В світи,де світло  ллється  рясно.

Нехай-бо зійдуть  гарні  сходи,

Що зсієш  ти  своєю  властю…

…Так…чую,чую  колискову…

Співає  ніч  І  сном  густіє…

Нехай  насниться  гарний  спомин

І виколисуються  мрії…

Ми кинуті у вир

              порядком  планетарним,

Часами заворушень,війн  і  бур.

Ми кинуті у вир,

               війни відкриті ставні,

І в бурю чорні хвилі нас женуть.

І кидає нас вал

                у пащу чорній прірві,

І давлять води чорної біди.

А ми  -  зринаєм з дна

                до сонячної  днини,

А ми  -  наводим з прийдешнім ости.

І хай вони хиткі

                 і їх ламає буря,

А ми їх наведемо знову й знов!

І гине хтось вночі,

                 у бурі за майбутнє,

І ллється за майбутнє

                 наша кров…

Та ми -  не вбоїмось,

                 ми зринемо по кроку,

По поштовху -  вперед,плече-в –плече!

І скаже світ про нас : - Оце вони нівроку!-

І щастя нам  - 

                   ще небо принесе!